Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 904/9428/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивачаБітенко Є.О.;від відповідача Федько С.А. (брав участь в с/з 17.12.14 року);від третьої особи 2Романовський Д.С.;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 рокуу справі № 904/9428/13 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Мік"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ІК Актив", 2. Криворізької міської радипростягнення 1 600 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" (надалі - ТОВ "Дніпроолія", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому посилаючись на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Мік" (надалі - ТОВ "Мік", відповідач) своїх договірних зобов'язань за договорами суборенди № 04/01/10-01 від 04.01.2010 року та № 04/01-10 від 04.01.2010 року щодо своєчасного повернення об'єкту оренди, просило суд стягнути з відповідача на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України неустойку в сумі 1600000,00 грн за період прострочення з 01.08.2013 року по 01.12.2013 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року (суддя Дубінін І.Ю.) позов задоволено повністю.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року (судді: Прокопенко А.Є., Дмитренко А.К., Крутовських В.І.) апеляційну скаргу задоволено частково, а рішення господарського суду першої інстанції - змінено; присуджено до стягнення з ТОВ "Мік" на користь ТОВ "Дніпроолія" неустойку в розмірі 1287040 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 25 740,80 грн; в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року в частині відмови в стягненні неустойки в сумі 312960,00 грн за договором суборенди № 04/01-10 від 04.01.2010 року, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року залишити в силі.

ТОВ "Мік" надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2014 року скасувати повністю, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року змінити, визнати лист № 247 від 10.10.2013 року, № 253 від 18.10.2013 року, акти приймання-передачі від 10.10.2013 року, які підписані суборендарем в односторонньому порядку, та акт про неявку суборендодавця з доказами відправлення таких документів ТОВ "Дніпроолія" від 15.10.2013 року - документами, які свідчать про фактичну передачу орендованих приміщень ТОВ " Дніпроолія", та відмовити у позові в частині неустойки, нарахованої після 15.10.2013 року (акт неявки ТОВ "Дніпроолія").

Криворізька міська рада також подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила розглянути справу без участі її представника та ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

24.12.2014 року позивач через канцелярію суду заявив клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. Суд касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги ці додаткові докази не бере до уваги, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) касаційна інстанція не має права збирати нові докази.

Вищий господарський суд України, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що постанову необхідно скасувати, а справу передати на новий розгляд апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Прийнявши додаткові докази відповідача (зокрема, копію акту приймання-передачі (повернення) від 01.01.2012 року (а.с. 186 т. 1) та копію додаткової угоди № 01/01/12 від 01.01.2012 року про розірвання з 01.01.2012 року договору суборенди № 04/01/10 від 04.01.2010 року (а.с. 187 т. 2)), які не були подані до суду першої інстанції, господарський суд апеляційної інстанції у постанові зазначив, що відповідач не мав можливість подати ці документи до суду першої інстанції, оскільки "14.04.2014 року до апелянта Фізичною особою-підприємцем Коваленко О.О. був направлений супровідний лист № 1 від 14.04.2014 року, в якому повідомлялось, що 12-13.04.2014 року в ході упорядкування первинної документації, яка сформувалась в результаті діяльності суб'єкта господарювання, були виявлені оригінал додаткової угоди № 01/01/12 до договору суборенди № 04/01/10 від 04.01.2010 року та акт приймання-передачі. В додатки до супровідного листа були долучені оригінали вказаних документів. Про факт підписання позивачем додаткової угоди № 01/01/12 та акту приймання-передачі апелянт не знав та не міг здогадатися, адже позивач в позовах до господарського суду не посилався на факт припинення договірних відносин по договору суборенди № 04/01/10 від 04.01.2010 року". Разом з тим, суд касаційної інстанції зауважує, що супровідний лист № 1 від 14.04.2014 року Фізичної особи-підприємцем Коваленко О.О. взагалі відсутній в матеріалах справи. Суд у постанові не пояснив, яке відношення до справи та сторін має Фізична особа-підприємець Коваленко О.О., і хто ця особа. Обставини про те, чому ця особа упорядковувала документа відповідача в постанові не наведені.

За таких обставин, Виший господарський суд України вважає, що висновок суду про неможливість подання відповідачем додаткових доказів до суду першої інстанції з причин, що не залежали від сторони, є необґрунтований та передчасний.

При цьому, навіть, прийнявши ці додаткові докази у справі, суд повинен був у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які судом не взято до уваги доводи та докази позивача, які були подані на спростування заперечень відповідача про звільнення орендних приміщень. Зокрема, позивач подавав суду акти здачі-приймання робіт (надання послуг) про споживання відповідачем вартості електроенергії, заявляв, що в 2012 - 2013 роках відповідач сплачував вартість орендної плати, а також пояснював, що в 2012 році, дійсно, була пропозиція позивача про розірвання договору оренди, однак відповідач відмовив у цій пропозиції і фактично орендне приміщення не звільнив. Апеляційний суд залишив ці доводи та докази позивача поза увагою, виклав в цій частині лише доводи та докази відповідача, на користь якого було ухвалено нове рішення про відмову в стягненні неустойки в сумі 312960,00 грн, що свідчить про порушення судом вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом. Одночасно, доводи відповідача про те, що він в жовтні 2013 року повідомив позивача про готовність звільнити орендні приміщення, також суд залишив без належної оцінки, що свідчить про те, що постанова апеляційного суду не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, як це встановлено у ст. 43 ГПК України.

Крім того, Вищий господарський суд України вважає, що резолютивна частина постанови не відповідає вимогам ст. 103 ГПК України.

Зокрема, відповідно до п.п. 2, 4 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення або змінити рішення.

Повноваження щодо скасування рішення частково та зміни рішення не є тотожними. І якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом встановлено, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неправомірно задовольнив частину позовних вимог, суд апеляційної інстанції повинен скасувати рішення в цій частині та прийняти нове рішення. В такому випадку суд не вправі змінювати рішення та викладати його резолютивну частину в іншій редакції, оскільки зміна рішення полягає у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення без зміни, при цьому, викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав і обов'язків сторін у спірних відносинах.

Порушуючи норми п.п. 2, 4 ст. 103 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний суд змінив все рішення суду, хоча фактично не погодився лише з висновком суду про задоволення позову в частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 312960,00 грн і прийняв в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Враховуючи те, що при винесенні постанови суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, і ці порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову апеляційного суду необхідно скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді Дніпропетровському апеляційному господарському суду необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові, у відповідності до статей 43, 99, 101 ГПК України повторно розглянути справу, перевірити законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, вжити всіх передбачених законом засобів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого прийняти постанову з дотриманням повноважень, визначених ст. 103 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроолія" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2014 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.